Топонімія:поняття, джерела, зв’язок з суспільством

Кожна територія має свої назви міст, сіл, лісів, гір, полів та водоймищ. У них відображено історію матеріальної і духовної культури народу, який на ній проживає, його побут, історію природно-географічного середовища. Ще 1896 року І. Філевич зазначив, що «назви не можуть бути комплексами звуків без значення, а є в загальному або характеристикою природи місця, або − діяльності людини, або, нарешті, простою відміткою про зв’язок людини з місцем. Саме назва населених пунктів та географічних об’єктів є одним із цінних джерел висвітлення багатьох питань географії, історії, етнографії та інших країнознавчих дисциплін»[36,с.51].

Будь-який географічний об'єкт має свою назву, а наука яка вивчає і досліджує ці назви – топоніміка. Топоніміка (від грец. тopos − місце і onoma − ім'я, назва)  – наука, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання та вимову, а також природні та соціальні умови минулого, за яких ці назви виникли. Топоніміка є не самостійною науковою дисципліною. Вона  знаходиться на стику трьох областей знань: географії, історії та лінгвістики.

Топоніміка, як давня наука, своїм походженням зобов'язана географії, і не випадково А. М. Маракуєв пише: «Під топонімікою ми розуміємо ту частину географії, яка займається питаннями виникнення та еволюції географічних назв, яка вивчає їх форму, семантику, смислову сторону і синонімію, виробляє правила їх орфографії, правопису та орфоепії (правильного вимовляння), а також прийоми їх зображення на карті існуючими системами письма і картографічними шрифтами»[18,c.24].

Термін «топоніміка» з’явився у вітчизняній літературі в 1920-х рр., пізніше її конкуруючим терміном стала топономастика, створюючи непотрібну дублетність.

Топонім − продукт географічної оболонки, який, у свою чергу, є географічним середовищем, тобто тією частиною, яка піддана господарському освоєнню. В результаті освоєння останньої, щоб відрізнити один об’єкт від іншого, людина дає йому ім’я. Якщо основа топоніміки − географія, то її тимчасова обумовленість − історія, а лінгвістика виступає як лексичне вираз першої та другої.

«Топоніми − це, − як пише Г. Рилюк, − вираз світовідчуття людей, культури, побуту, звичаїв, повсякденного їх оточення, психологічного стану і спілкування»[27,c.120].

Оскільки географічні назви мають лінгвістичну природу, спостерігається тісний зв’язок топоніміки з мовознавчими науками:

·        ономастикою − наукою про виникнення та поширення власних назв;

·        історичною лінгвістикою;

·         етимологією − наукою, що займається вивчення походження слів;

·        семантикою;

·         морфологією;

·        фонетикою;

·         діалектологією.

Правильно пояснити ту чи іншу назву, розкрити її смислове значення і походження − означає отримати важливу інформацію про минуле свого краю: його природні умови, економіку, етнічний склад населення, історичні події тощо. Ця особливість топонімів використовується в історичних та географічних дослідженнях для реконструкції ландшафтів минулого, вивчення особливостей освоєння території, виявлення зниклих ареалів рослин чи тварин. Але щоб одержати таку поглиблену інформацію, потрібно досліджувати їх сукупність, сформовану під впливом характерних географічних або історичних умов.

Спостерігаючи за багатьма прикладах дослідження територій переконуємося, що географічні назви тісно пов’язані з особливостями місцевості, відображають її характер, при тому не лише у фізичному, а й економіко-географічному плані. Цю закономірність В. Никонов сформував так: «Топоніміка відображає не лише географічне середовище, а й ставлення суспільства до нього. Людина відзначає в середовищі насамперед ті аспекти, які на цей час найважливіші для неї, для її діяльності та існування. Таким чином, топонім − це соціальне явище, яке не просто відображає властивості об'єкта, а подає їх крізь призму людського уявлення про даний об'єкт, розкриваючи реалії колишньої матеріальної і духовної культури населення»[22,c.84].

Перша й основна функція географічної назви  іменувати об'єкт, виділити його з ряду оточуючих однорідних об'єктів. Використання топонімів забезпечує спілкування між людьми, дозволяє утримувати події. Ці функції використовуються географією для просторової локалізації географічного об'єкта через географічну номенклатуру. Тобто, можна сказати, що на основі будь-якого топоніма виникає нова назва, як результат використання вже діючої назви.

Дослідженню топонімів присвячено багато наукових праць, тому що нерозшифровані географічні назви гірше запам’ятовуються й ними важко користуватись, а, крім того, назви інколи проливають світло на такі процеси та явища, про які не збереглось інших свідчень. На думку Е. Мурзаєва, «будь-яке народження топоніма викликається історичними умовами, географічним середовищем і здійснюється засобами мови. Через топоніміку можна виявити колишні фізико-географічні особливості території, характер розселення, специфіку формування населених пунктів тощо»[21,c.256].