Класифікації топонімів – проблема дискусійна. Єдиної універсальної класифікації на позначення географічних об’єктів на сьогодні не існує, і її створення малоймовірне, оскільки предмет вивчення топоніміки – топоніми – є багатогранним. До того ж різний підхід у топонімічних дослідженнях спричинив до створення різних за змістом класифікацій(Див.дод. 3).

В історії розвитку топоніміки були неодноразові спроби класифікувати географічні назви на різних територіальних рівнях. Перші спроби класифікацій назв населених пунктів на регіональному рівні належать до другої чверті ХΙХ ст. На той період в царині топоніміки сформувалися три основних принципи класифікації топонімічного матеріалу, ґрунтовані передусім на лінгвістичних засадах:

1) лексико-семантичний;

2) морфолого-словотвірний;

3) бінарний (лексико-семантичний і словотвірний).

Одним із перших авторів лексико-семантичної класифікації був
П. Полянський, який диференціював місцеві назви на дві основні групи:
          1) назви, утворені від імен власників поселень;

          2) назви, що є показником топографічного положення.

Одна із перших спроб була зроблена в 1924 р. вченим-географом В. Семенов-Тянь-Шанський. Він класифікував назви за сімома категоріями: від особистих імен і прізвиськ; від церковних свят; від історичних імен; від язичницького культу; від древніх племен; присвоєні на честь різних подій та осіб; від предметів, що становлять типовий географічний краєвид певній місцевості.

Однією з найбільш актуальних проблем є проблема класифікації топонімічних одиниць в різнопланових наукових дослідженях. Про складність проблеми класифікації топонімів свідчить відсутність до теперішнього моменту єдиного підходу до її вирішення. На думку А. Суперанської, «опис і аналіз власних імен неможливі без певної класифікації, яка або небачено присутня в ономастичній роботі як своєрідна платформа автора, або спеціально їм вводиться для більш чіткого розмежування явищ»[31,c.32].

В основу класифікації Ф. Міклошича [19,c.44], яка стала традиційною в історії розвитку топоніміки, покладено принцип семантичного поділу географічних назв. Автор виокремив десять груп топонімів, що позначають: 1) землю; 2) воду; 3) рослинність; 4) тваринний світ; 5) колір; 6) будівлі; 7) заняття людей; 8) знаряддя праці; 9) етнічні назви; 10) назви, що пов’язані з суспільним ладом.

Загалом така схема характеризувалася простотою і чіткістю, але не була досконалою, оскільки в дві-три топонімічні групи залучалися одні й ті ж самі назви, не диференціювалися власні й загальні назви.

З-поміж класифікацій, здійснених за географічними ознаками, найбільш простою є географічна систематизація за територіальним принципом, яка зводиться до групування назв у межах природних або адміністративно-територіальних одиниць.

Географічна класифікація за категоріями об’єктів у найбільш доступному вигляді виконується за об’єктами номінації. О. Суперанська виокремлює номінаційні групи топонімів (Див. дод. 1).

Найбільш розвинуту термінологію має на сучасному етапі гідроніміка. Нині існує багатий досвід створення класифікації гідронімів, зокрема для території України.

Розробками топонімічних класифікацій за категоріями об’єктів займався і білоруський учений-топоніміст В. Жучкевич. Дослідник пропонує виокремлювати шість груп топонімів (Див. дод. 2).

Дещо подібна класифікація була створена російським
дослідником-топонімістом Е. Мурзаєвим [21,с.56]. У ній спостерігаємо приналежність назв до загальних слів, до яких вони апелюють. Учений виокремлює такі топонімічні групи: 1)назви, з певними ознаками рельєфу;
2)назви, пов’язані з ознаками водних об’єктів; 3)фітотопоніми;
4)зоотопоніми; 5)антропоніми; 6)виробничі назви; 7)торгівельно-транспортні назви; 8)соціальні назви; 9)етнотопоніми; 10)ідеологічні назви.

На думку Е. Мурзаєва: «в ідеальній формі єдина класифікація повинна відповідати троїстому її характеру і, відповідно, містити відповіді на три питання: 1) що (називається), які об’єкти (річки, гори, ліси тощо); 2) якою мовою (українською, російською, англійською тощо); 3) чому (називаються), причини і зміст назви»[21,c.124].

В основі класифікації географічних назв за історичними принципами (стратиграфічна класифікація) лежить виокремлення топонімів за належністю до історичних епох. Географічні назви окремих регіонів землі пройшли складний шлях утворення і розвитку. Значна їх частина успадкувала топонімічну систему цілої низки епох, починаючи з дописемного періоду й закінчуючи нашим часом. Історична класифікація, на думку деяких авторів, як-от Ф. Корш, Н. Марр, є єдино прийнятною.

Складність створення цієї класифікації полягає в тому, що підрозділи топонімії будь-якого регіону на стратиграфічні горизонти потребує доброго її знання в усіх аспектах: історичному, лінгвістичному географічному. На жаль, далеко не всі території можуть бути зараховані до цієї категорії.

Лінгвістична класифікація за морфологічним принципом ґрунтується на вивченні морфології слова, реченні, словосполученні та їх формах. Прикладом такої систематизації є класифікація О. Суперанської [30,c.65], створена на матеріалах російської топонімії. Російська дослідниця звернула увагу на сучасну морфологію географічних назв, уникаючи історичного розрізу й етимології. Її класифікаційна схема передбачає: 1) топоніми іменники:
а) суфіксальні назви, б) без суфіксальні назви; 2) складні топоніми; 3) мнимі слова; 4) двоскладні слова; 5) топоніми-словосполучення; 6) топоніми-прикметники: а) без префіксальні, б) префіксальні назви; 7) складні топоніми.

Лінгвістична класифікація, що складається за етимологічним принципом, ґрунтується на легкості інтерпретації назви того чи того об’єкта, її походження, словотвірної структури, установленні вихідного, первинного смислу назви тощо.
         Під етимологією розуміють походження назв, зіставлення топонімів зі спорідненими словами тієї чи тієї мови. У такій класифікації топоніми поділяються на групи географічних назв з ясним етимологічним значенням; топоніми, зміст яких розкривається в результаті етимологічного аналізу; топоніми, зміст яких розшифрувати неможливо.

Лінгвістична класифікація, створена за мовним принципом, містить групи топонімів, що розрізняються між собою за мовною належністю. При цьому, чим більше мовне різноманіття певної території, тим складніша топонімічна класифікація їй відповідає.